«Брати приклад із Леніна і змінити, нарешті, внутрішню політику». Російські ЗМІ про Україну

Російські ЗМІ намагаються всіляко применшити значимість виділеної Штатами багатомільярдної допомоги Україні. Російська пропаганда запевняє обивателя, що допомога Києву з боку США - або "спрямована назад у США", або націлена на "збагачення американських політиків", або зовсім малозначуща і "відіграє більш ідеологічну роль"...

«Дуже гаряча тема, і її зручно підігрівати»

"Дуже цікавий сам склад цих 60 мільярдів, тому що вони всі спрямовані, по суті, назад у США. 23 мільярди конгрес виділив для поповнення власних запасів Пентагону, раніше вже переданих ЗСУ. 13,8 мільярда підуть на програму допомоги Україні, за якою Пентагон закуповує нову зброю в американських же підрядників", - переконує читачів "Парламентской газеты" науковий співробітник російського "Національного дослідницького інституту світової економіки і міжнародних відносин" Олександра Войтоловська.

За її словами, "всі великі військові корпорації США, такі як "Локхід Мартін", по суті, фінансують самі себе".

"Примітно, що ще 8 мільярдів буде виділено на зарплати і пенсії уряду України. Експерт зазначає, що, по суті кажучи, 50 мільярдів доларів підуть назад в Америку для самих себе, решту виділено людям, які перебувають при владі в Україні", - зазначає "Парламентская".

"Войтоловська припустила, що початковою метою формування "великого" законопроєкту було бажання затягнути його ухвалення, - продовжує "ПГ" переказувати думку наукового співробітника. - Можливо, документ мав бути схвалений напередодні виборів президента або вже після голосування, щоб його можна було використати на руку тому чи іншому кандидату. Водночас експерт зазначає, що інтерес до українського питання в американському політстемблішменті не падає, щоправда, він набуває більше внутрішньополітичного виміру. Це дуже гаряча тема, і її зручно підігрівати, коли треба, наприклад, когось "полякати Росією" для вирішення своїх питань у Вашингтоні. Як варіант можна сказати, що ось цей ось сенатор не голосував за допомогу Україні, тому щодо нього можна застосувати якісь заходи впливу".

Войтоловська не заперечує очевидного - законопроєкт про допомогу Україні схвалить і Сенат США, а потім його оперативно підпише Байден.

"Найімовірніше, юридичні формальності буде завершено до кінця квітня. Це ж підтверджує і Білий дім, який ще перед голосуванням заявив, що законопроєкт буде одразу ж підписано, Пентагон, не чекаючи формального схвалення, вже готує до відправлення Києву першу партію озброєнь. Войтоловська вважає, що допомога фактично може бути виділена протягом кількох днів, і матеріальні засоби почнуть оперативно надходити ЗСУ", - констатує "Парламентская".

І продовжує: "Войтоловська вважає, що сам ухвалений законопроєкт відіграє більше ідеологічну роль, ніж відображає реальний стан допомоги Києву. Експерт зазначає, що навіть за відсутності схвалених документів Конгресом сприяння Україні з боку США не припинялося. Експерт зазначила, що існують три основні програми. По-перше, це ініціатива із забезпечення допомоги Україні, на яку і було виділено 13,8 млрд доларів. Ще один варіант - це програма іноземного військового фінансування, через яку йдуть частково і гроші в рамках нинішнього законопроєкту. Крім того, є ще програма президентських повноважень щодо витрачання коштів (Presidential Drawdown Authority, PDA), що дає змогу главі держави без залучення Конгресу виділити допомогу Україні, і Білий дім із моменту приходу до влади Байдена 2021 року користувався цим інструментом уже щонайменше 55 разів".

"Грубо кажучи, у Байдена є можливість і в обхід конгресу фінансувати допомогу ЗСУ в досить великих обсягах. Крім того, у правових нормах є купа нюансів, які використовує адміністрація. Наприклад, передача боєприпасів, що списуються, теж не вимагає схвалення законодавців і проходить за іншою статтею. По суті, допомога Києву ніколи не припинялася, просто зараз ця проблема стала дуже гучною саме в політичній сфері, і її розв'язання повинно показати, що Конгрес не так уже й сильно роз'єднаний і здатний сформувати позицію з якогось важливого та складного питання, що він може керувати ситуацією", - визнає Войтоловська.

«Захід міцно вчепився в нещасну Україну»

На сторінках газети "Известия" прокремлівський політолог Олександр Ведруссов переконує, що конгресмени, які "розмахують жовто-синіми прапорцями", націлені зовсім не на "порятунок української демократії", а просто хочуть "робити статки".

"Усе набагато прозаїчніше. Американський закон не забороняє конгресменам робити цілі статки на зростанні котирувань акцій компаній військово-промислового комплексу. З кожного нового мільярда військових витрат ці "піклувальники" України, Ізраїлю, Тайваню та інших нескінченно далеких від Америки країн отримують стабільний відсоток. І щедру спонсорську допомогу на наступний парламентський термін від тих, хто потім роздуває вартість продукції військового призначення майже в 1000 разів", - заявляє "політолог".

"Відверто кажучи, у такий гарний весняний день навіть не хочеться писати про цей цирк виродків під назвою "конгрес США", але кілька важливих тез по суботньому голосуванню все ж таки окреслимо, - роздратовано продовжує він. - По-перше. Незалежно від того, який сорт демократів чи республіканців формально перебуває при владі, американська "партія війни" була і залишається правлячою. Зрозуміло, "віслюкам" і "слонам" дозволяється мати у своїх лавах антивоєнну опозицію, яка виступає проти мілітаристських авантюр політичного угруповання, яке конкурує... Однак, якщо під загрозою головна святиня вашингтонського культу - військові бюджети, - розгул плюралізму припиняється, як по клацанню, й обидві партії віддають потрібну кількість голосів на продовження нескінченних воєн США".

"По-друге. Хтось може з ходу назвати хоча б один великий збройний конфлікт, з якого американці вийшли безумовними переможцями? В'єтнам? Ірак? Афганістан? Іноді здається дивним, що Вашингтон постійно втягується у військові авантюри, які раз по раз закінчуються провалом. І начебто не робить належних висновків... Приблизно те саме ми спостерігаємо зараз в Україні...", - очевидно спотворює ситуацію Ведруссов.

"По-третє. Конкретно для нас важливо і сьогодні, і завтра розуміти: у жодному разі не слід недооцінювати противника. Так, спішно підкинуті в український котел $61 млрд здебільшого розпилять на далеких підступах до фронту. Переважно у Вашингтоні, але й Київ постарається сильно не відстати. Так, навіть за помірної корупції коштами, що виділяються, повністю закрити дефіцит боєприпасів і гарматного м'яса, що утворився, для Зеленського не вийде. Так, у ЄС і далі будуть боязко обурюватися і трохи кочевряжитися, перш ніж спустити на війну все, що вдасться нашкребти в європейських бюджетах і на складах по всьому світу. Захід міцно вчепився в нещасну Україну і скоріше готовий перетворити її на випалене поле, ніж визнати свою поразку в протистоянні з Росією", - упевнений московський "політолог".

"Нехай у чомусь така оцінка ситуації видається надто песимістичною, це все одно краще, ніж плекати безплідні ілюзії щодо впливовості "партії миру" в США, осудності та суб'єктності європейців або розумності українців, які раптом зупиняться перед фінальною межею й не дозволять пустити свою країну на розхід. А спеціально для тих, хто все ще сподівається на листопадово-січневу "перезмінку" в Білому домі, окремо зазначу: Трамп у вашингтонський консенсус щодо фінансування байденівських воєн вписався цілком. Від нерозуміння чи слабкості - питання другорядне. Головне, пам'ятати, що за будь-якого президента США рішення з ключових питань ухвалює вашингтонське болото. Або deep state. Називайте як хочете", - явно засмучений Ведруссов.

"Тож наша сутичка із Заходом всерйоз і надовго. І не тільки в Україні, - застерігає він. - Найближчими роками нам необхідно, з одного боку, не розпорошувати ресурси по всій планеті, щоб не розтягнутися по ній у незручній позі. А з іншого боку, всіляко нарощувати співпрацю з усіма нейтрально-дружніми країнами, без зайвих витрат, але наполегливо витісняючи США з Африки, з Близького Сходу - звідусіль, де американців уже втомилися терпіти".

"Загалом, "ура! ми ломимо; гнуться американці" кричати ще ой як рано. Поки що не гнуться. І політична єдність Заходу, незважаючи на всі внутрішньовидові протиріччя, ще не тріщить по швах. Однак поточний і тим більше майбутній міжнародний розклад все одно багато в чому грає нам на руку. Головне - грамотно ним скористатися", - з натягнутим оптимізмом підсумовує прокремлівський "політолог".

«Чи важливий для нас Харків?..»

Урядова "Российская газета" опублікувала думку редактора журналу "Арсенал Отечества" Олексія Леонкова, який бадьоро проголошує, що "наші війська можуть розпочати наступ на будь-якому з напрямків".

«Останнім часом все більше західних військових експертів та аналітиків говорять про те, що російські війська незабаром почнуть штурм Харкова… Очевидно, що плани нашої весняно-літньої військової кампанії – інформація абсолютно секретна, знає про неї дуже обмежене коло осіб, у яке, природно, не входять західні аналітики. Тому гадати на кавовій гущі, чекаючи на штурм Харкова, вони можуть скільки завгодно. Ми, у свою чергу, можемо лише припускати розвиток подій на театрі воєнних дій, виходячи з об'єктивної оцінки ситуації, яка зараз склалася в зоні СВО. Звісно, головне питання: чи важливий для нас Харків? Чи потрібний він зі стратегічної точки зору? Безперечно. Звільнення від націоналістів Харківської області, звільнення Харкова дозволить нам відсунути лінію бойового зіткнення з російськими кордонами. Зменшити, а може, й зовсім припинити обстріли прикордонних міст та селищ, уникнути спроб атак українських диверсійних груп на наші населені пункти», - розмірковує «стратег» Леонков.

Він стверджує, що «останнім часом Міністерство оборони РФ планомірно посилює угруповання, яке зараз стоїть на кордонах Харківської, Сумської та Чернігівської областей».

«Тобто зараз іде потужне накопичення сил і засобів на певній ділянці лінії бойового дотику. Навіщо це посилення необхідно, покаже час. Зі свого боку можу припустити, що якщо наші підрозділи підуть уперед, то лобовий штурм Харкова не буде першочерговою метою для російських військ. Для того, щоб місто перейшло під наш контроль, не обов'язково його брати на багнет. Вважаю, що найочевиднішим рішенням є охоплення Харкова з флангів. Спроба взяти його у кліщі. Для цього потрібний прорив української оборони через Сумську чи Чернігівську області. У цих областях знаходиться не так багато резервів ЗСУ, і якщо не вступати в бойові зіткнення за оволодіння великими містами та селищами, а брати під контроль лінії постачання української армії на цих ділянках, то вони змушені будуть відступати або здаватися», - повчає Леонков.

«За логікою, якщо на півночі розпочнеться масштабний наступ, то київський режим має направити туди резерви для зміцнення оборони. Якщо це станеться, тоді одразу оголяться ті райони, з яких ці резерви будуть вирвані. Виходить, що наш Генштаб зможе поставити ЗСУ на класичну розтяжку – посилювати один напрямок, при цьому помітно послаблюючи інший. Тільки загроза переходу нашими підрозділами кордонів Харківської, Чернігівської та Сумської областей може змусити київську хунту розпочати перекидання туди своїх підрозділів», - нагадує Леонков ази успішної тактики.

Водночас він припускає, що «не факт, що прорив піде саме на цьому напрямі».

«По суті, ми зараз можемо обирати, на якому саме напрямі нам проводити масштабний наступ, зриваючи з місць неправдивими атаками українські війська. Лінія фронту зараз дуже протяжна, і ЗСУ стає все складніше захищати її повністю. Тому так активно та жорстоко ведеться набір до української армії. У Києві розуміють, що удар може статися будь-коли, і намагаються хоч якось до нього підготуватися», - розмірковує Леонков на московському дивані.

«Ленін на Донбасі - це аномалія...»

Так звана «Свободная пресса» частенько випускає у цегляну стіну Кремля стріли, імітуючи своєрідну «критику влади» - то Кремль «не так активно, як треба» воює в Україні, то він «занадто м'який до українських нацистів» та інші «опозиційні» причіпки.

Цього разу вказана газетка видала типу історичний екскурс – як «Ленін повернув Київ під руку Москви всього за один рік» з черговими кнопками для кремлівських мешканців.

«СП» цитує одного з російських «воєнкорів», які наголошують, що «Ленін на Донбасі - це аномалія, його тут величезна кількість. Донбас багатий Леніним, тут його великі поклади і запаси... На Донбасі Ленін жив, на Донбасі Ленін живий, на Донбасі Ленін буде жити - його ім'ям названі площі, вулиці та райони».

«Цю обставину, що приховувати, погано перетравлюють у російських верхах. Потужний радянський стиль Донбасу, здається, неприємний їм, спадкоємцям ліберальної революції 90-х, очолюваної Борисом Єльциним. Усім, що має нині наш правлячий клас, тісно спаяний з великим капіталом нуворишів, він зобов'язаний антикомунізму цього апаратника-перевертня. Недаремно вже довгий час Москва робила ставку на Президента з кримінальним минулим Януковича, олігарха Ріната Ахметова, каламутного ділка Курченка і т. п. Близькі по духу? А на таких як Олександр Захарченко, Мозговий, інші «червоні командири» всерйоз не ставила. Навпаки, тримала, як то кажуть, на голодному збройовому пайку, маніпулювала, якщо не сказати гірше. Схоже, сам факт повстання низів, без попиту начальства, хай і тисячу разів виправданий терором ЗСУ, обурював Кремль сильніше, ніж позиція Києва. Так вони ще й референдум надумали провести, нахабники, незважаючи на прохання Москви відстрочити», - ніби обурюється «СП».

«От тільки ігнорувати народ небезпечно, – суворо попереджає СП. - Результатом стала фатальна помилка - повсталим Донбасу відмовили в прийомі до складу Росії за кримським варіантом, визнали підсумки Майдану, підписали Мінські угоди, а потім вісім років твердили, що Донбас - це Україна, вбиваючи надію на південному сході. Щиросердне визнання цієї помилки президентом, мовляв, треба було возз'єднуватися в 2014-му, але ми розраховували домовитися, - слабка втіха зараз, на третьому році СВО».

«Невдача російського бліцкригу, неможливість безкровно взяти під контроль величезну територію, змінити владу на лояльну, не дати схаменутися ворогам на Заході призвела до поділу місцевих жителів на тих, хто однозначно за Росію і тих, хто різко проти. З останніх за роки бойових дій, по суті, вже сформувалася нова українська нація. Спрацював принцип дзюдо - противник використовував енергію атаки в своїх інтересах. Тепер у кордонів Росії держава, озлоблена на нас, як ніколи. Адже ось де «міна», - суворо заявляє «СП».

І звертає увагу: «Оскільки відповідати за помилки російські верхи не люблять, не привчені, то теза про нібито вини за все це більшовиків і Леніна особисто, як і раніше, в ході. Мовляв, усьому причиною українізація, що проводиться «червоними», підтримання формату національних республік, адміністративне приєднання до України Донбасу з метою розбавити тамтешніх сільських кукулів промисловим пролетаріатом. От якщо б не це, Кремль зараз не знав би горя».

«Безумовно, сама по собі ідея створення національних республік дуже і дуже спірна. Але Ленін почав діяти на українському напрямку в ситуації, коли Україна вже фактично відокремилася від Росії, оголосила незалежність, проголосивши національний міф, захищала себе військовими методами і повертатися не збиралася. Тим не менш, Ленін повернув Київ під руку Москви лише через рік. Так, у вигляді національної республіки, але це краще, ніж взагалі втратити Україну для нашої великої країни», - заявляє «СП».

На переконання газети, «Ленін розумів, що в політиці, як ніде, потрібно вміти «відповідати за базар», і зміг домогтися необхідного військовою силою. Не втратив обличчя».

«І все одно це не стільки про перемогу Червоної армії, скільки про політичний талант Леніна і силу ідей більшовиків. Москва здолала сепаратистів у Києві, бо в Білокам'яній сиділа народна влада. А на Хрещатику чи де там, ті, хто мріяв знову накинути мужику на шию ярмо. Ленін запропонував всій країні наднаціональну ідеологію в інтересах більшості, в якій республіки були вторинними. Ось чому російські та українські мужики та баби в масі своїй захотіли тоді жити при Радах», - вивертає навиворіт «СП» історію України.

"Ленін дав народам те, чого вони хотіли. Зокрема, тому що знав, розумів, чого люди дійсно хочуть... Сучасне ж начальство інше. Строката суміш колишньої партноменклатури, комерсантів і спецслужбістів, мабуть. Ніколи не забруднюючи руки чорною роботою, не маючи потреби, не ризикуючи нічим, окрім "бабла", всерйоз, не втрачаючи товаришів у катівнях і на ешафоті, лише роблячи кар'єру в блискучих кабінетах, вони, можливо, і стали чудовими чиновниками, але мало пристосовані до дій в екстремальних умовах. Тому зараз їхні політичні рішення частково не бездоганні", - гнівно викриває "СП" російську владу.

"Непослідовно. Ілліч таким не був... Тому Ленін і вирішив українське питання майже миттєво, а нинішні "ще навіть не починали". Хоча пішов третій рік. Так, є нові чинники, включно з масованою допомогою Заходу, але політичне мистецтво якраз і полягає в тому, щоб уміло грати в непередбачуваних обставинах (приклад - Лукашенко). Амбіції мають бути адекватними вмінням...", - обурена "СП".

"Який же вихід? Відповідь проста: брати приклад із Леніна і змінити, нарешті, внутрішню політику на народну. По той бік фронту теж цього чекають", - сміховинно підсумовує типу "Свободная пресса".

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»